Субота
23.09.2017
19:17
Вітаю Вас Гість
RSS
 
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня села Перемиль
Головна Реєстрація Вхід
Історія школи »
Меню сайту

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 121

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

   Перша документальна згадка про школу у Перемилі є у книзі «900-ліття Православ’я на Волині». Саме там сказано, що при Покровській церкві з 1883 року діє парафіяльна школа. Приміщення розміром 10Х6, з однією класною кімнатою було побудоване силами парафіян. Основний будівельний матеріал – дерево, покрівля – солом’яна. Друга половина цього будинку служила квартирою для вчителя. Навчалося тоді у школі близько 30 сільських дітей. Світло знань хлопчикам (дівчат у школу майже не пускали) ніс один учитель. Спочатку Козловський, а пізніше жінка Бойчук. Навчання було бажаним, але не обов’язковим. Багато селян, терплячи нестатки, не пускали своїх дітей до школи. Інші просто не бачили ніякої користі від науки. А заможні люди вважали за необхідність дати своїм синам початкову освіту. Школа була однокласною, але навчатися у ній можна було 2-3 роки, доки не отримаєш певну суму знань. Хоча набуті знання застосовувати у селі було практично неможливо, але такі люди користувалися авторитетом: читали книги релігійного характеру у святкові дні або зимовий час, ділилися знаннями із рідними, до них приходили сусіди, родичі, слухали їх і запам’ятовували почуте. До предметів, які розширюють кругозір, а саме: арифметики, історії, короткого курсу географії і мови, обов’язково додавався Закон Божий, який читав місцевий священик. Цей предмет не тільки навчав дітей розумінню релігії, але й виховував їх високоморальними людьми, які мали страх Божий. На утримання школи кошти виділяла сільська громада. У роки І світової війни під час бомбардування приміщення згоріло. Знаходилося воно поряд з магазином Юзвика Олександра Івановича. Дев’ять років діти не навчалися ніде: не було ні дозволу, ні приміщення. У 1925 році люди добилися відкриття школи, але не було де займатися. Вони домовилися із односельчанином Мудриком Панасом Дем’яновичем і орендували у нього половину хати під школу. Будинок знаходився на теперішній вулиці Поліській біля господарства Гороховської Ольги Тимофіївни.
        У цій школі вчилося теж небагато дітей, знання їм давав лише один учитель. Такі скупі дані збереглися у нас про цей навчальний заклад. При переході села під владу Польщі у Перемилі оселився пан Ян Врочинський із дружиною, сином і донькою. Для нього був зведений двоповерховий будинок (панські покої). Поряд були збудовані бараки, де проживало 16 польських сімей, які працювали на панських угіддях. А пан мав 700 га землі, перемильський ліс, сінокіс, коні, воли.
Прибули сюди і осадники – солдати польських легіонів, які в нагороду за бойові заслуги отримали земельні наділи. Їх (35 сімей за свідченням Гетьмана В. В.) було направлено на хутір Ремонтовичі (тепер с. Богунівка). Поселивши у селі поляків, пан збудував школу із двома великими класними кімнатами. У 1928 році у ній розпочалося навчання. Освіту здобували разом діти польських переселенців і перемильців.
              Директором школи був поляк Адам Шиманський, про якого й сьогодні з пошаною і теплотою згадують жителі села, колишні його вихованці. Взаємини між школярами були товариськими. Діти поляків ніколи не хизувалися перед своїми українськими ровесниками. Ще й досі пам’ятають колишні учні Владзю і Стаха – доньку і сина директора школи, які були вихованими, стриманими, ввічливими. Хоча викладання у школі велося не рідною, а польською мовою, проте добру згадку у старожилів залишили принципові освітяни-поляки: Бокота, Міхал Болембйовський, Станіслав Коробка, Тереза Врубльова. Рідною мовою сільські діти розмовляли 2 рази у тиждень (середа і п’ятниця) на уроках релігії, які проводив священик Антоній Богуш, на уроках української граматики. У цій школі існувала така форма звертання до наставників: отче, пане керовніку, пане навчителю, тому імен та по батькові вчителів не пам’ятають. Перед початком уроків говорили «Отче наш» польською мовою. Навчальні програми були розраховані на чотири роки. Дітей навчалося багато, у першому класі були навіть паралелі. За партами сиділи по трьох. Але все ж таки частина дітей не могла відвідувати школу через нестатки батьків, хоча навчання було безплатне. Дехто вчився один, дехто два, три, окремі чотири роки. Про навчальний процес у цій школі в деталях розповів 94-літній мешканець села Лейбик Євдоким Євдокимович, який закінчив 3 класи. Шкільне приладдя хлопці носили у полотняних торбинах, а дівчата – у солом’яних кошиках. У першому класі писали простими олівцями, а пізніше – чорнильними ручками. Чорнило робили із чорної бузини: видушували сік у якісь пляшечки, баночки. Руки і лице завжди були вимазані. На дошці писали глиною, яку збирали біля Панської гори і підстругували, щоб тонше писала. Підручники привозили у школу, потрібно було купляти. У теплу погоду всі ходили босі, а в холод взували чоботи із коров’ячих шкур. Їсти брали з собою, найчастіше пироги з горохом і квасолею, а були вони такі темні, що соромилися, то нагиналися і їли під партами. Після закінчення школи діти отримували свідоцтва, виписані українською і польською мовами, і могли продовжувати навчання в інших освітніх закладах. Але із числа випускників польської школи троє (Максим’юк Михайло Васильович, Пасічник Василь Федорович, Семенов Василь Іванович) продовжили навчання у Тростянецькій сільськогосподарській школі, двоє (Пасічник Пилип Григорович та Придальний Петро Андрійович) – у Луцькому державному учительському інституті.
          Після закінчення інституту Пасічник П. працював учителем у Перемилі, а Придальний П. – у Гумнищанській початковій школі. Для інших освіта на цьому закінчувалася, бо селяни, як було заведено з первовіку, повинні були працювати на полі, а їхні діти – пасти худобу чи допомагати батькам по господарству. Восени 1939 року після встановлення Радянської влади почала діяти школа-п’ятирічка з українською мовою навчання. Її директором став Панасюк Михайло Григорович, який успішно закінчив Варшавський університет, при польській владі працював у селі землеміром. Колишні вихованці пам’ятають, що був він вимогливий до себе та учнів керівник, великий психолог, мудрий педагог і просто Людина. Разом із ним у різні роки невтомно працювали його дружина Зіновія Людвігівна, донька Марія Михайлівна, а також Гелета, Пасічник П.Г., Голдованський, Ткачук. Ті учні, які закінчили 4 класи польської школи, йшли одразу у п’ятий клас. Усі діти шкільного віку почали вчитися. Займалися у спорудженій ще поляками школі, у двох кімнатах конфіскованих панських покоїв (біля господарства Друзюка Геннадія Андрійовича), а трохи пізніше у приватних хатах дяка (біля Юзвик Ганни Володимирівни), Григорія Пасічника ( подвір’я Кулінко Олени Володимирівни)та Петра Пасічника (перед будинком Мазуркевич Людмили Петрівни). Отож у п’яти куточках села одночасно дзвенів шкільний дзвінок, скликаючи дітвору на уроки. Хто не мав змоги навчатися вдень, діяла вечірня початкова школа. Ходили на заняття з жидками (власноруч виготовленими свічками): у баночку наливали керосин, вставляли ґнота і запалювали. Йшла війна, матеріальне становище сімей важке. Підручників у школі було по одному, два, три. Тому часто хлопці і дівчата збиралися гуртом десь на вулиці: один читав, а всі інші його уважно слухали. До послуг школярів були такі підручники: «Буквар для шкіл грамоти», «Арифметичний збірник для шкіл грамоти», «Українська мова для шкіл малописьменних», «Родная речь», «Фізика», «Читанка для шкіл малописьменних», «Географія для шкіл малописьменних». Зошити потрібно було купляти, а чорнило теж робили із бузини та столового буряка. Хто не мав за що купити зошити, то писав вуглинкою чи крейдою на дошечці, стирав і знову писав. Важким було дитинство цих школярів. Іноді усім класом вирушали у ліс заготовляти дрова, щоб обігріти класи, бо прагнули здобувати знання. На заняття ходили, орієнтуючись на сонце. Годинників у сільських родинах не було. Діти деколи приходили надто рано, що й школа ще була закрита, а іноді запізнювалися на заняття. Але ще й сьогодні колишні учні розповідають про годинника з орлом, який завжди стояв у класі на столі у Михайла Григоровича. Хоча часи були важкі, але діти вчилися охоче. Здібних за відмінні успіхи нагороджували Похвальними листами, пропонували продовжувати навчання у Берестечківській семирічці. Колишня вихованка цієї школи Юзвик Пелагія Михайлівна згадує, що вона не тільки старанно вчилася, але й гарно співала разом із своїми ровесниками. На уроках співів директор на скрипці награвав мелодію, щоб визначити музичні дані дитини: голос, слух, ритм. Також вчив танцювати козачка, краков’яка. У після урочний час удосконалював пісенні навички школярів псаломщик сільської церкви Яків Серветник, уродженець с. Галичани. Учні завжди були бажаними на сцені сільського клубу. Жодне районне свято не обходилося без дзвінкоголосих перемильських дітей. Зважаючи на бездоріжжя, возили на виступи у Берестечко підводами. Після родинної втрати (1945 року помер 28-річний син Віталій, а через рік не стало дружини) Михайло Григорович переїжджає у Лобачівку, де на той час уже жила і працювала у школі донька Марися. Директором школи-п’ятирічки призначають Кравченко Ольгу Андріївну. Педагогічний колектив збільшується (на фотографії зафіксовано шестеро). Це були теж нелегкі часи. Чорнило носили з дому, не вистачало підручників, зошитів, пер. Багато сімей втратили своїх годувальників на фронті, тому старшим дітям, особливо хлопцям, потрібно було морально і фізично підтримувати матерів, молодших братів і сестер. Для частини підлітків, які навчилися писати і читати, освіта закінчувалася. У 1948 році школу очолив Кирій Петро Петрович. З’явилися нові предмети: географія частин світу, ботаніка, нежива природа, родная література, русский язык, історія стародавнього світу. Поповнився і педколектив. Дітей, охочих до знань, було багато, навчалися у дві зміни. Переростки і дорослі займалися увечері. При школі були відкриті курси по ліквідації неписьменності для малописьменних та неписьменних віком від 20 до 50 років. У 1948-49 роках було добудоване приміщення польської школи (дві класні кімнати, кабінет директора, учительська).
Школа отримала статус семирічки, у якій навчалося 148 дітей, навчання двозмінне. Знання школярам із Перемиля та навколишніх сіл давали дванадцять учителів. Крвм директора був уже і заступник (завпед). Три наступні роки (1952-1955) директором школи був Никонюк Феоктист Яронович. Були створені піонерська і комсомольська організації, хоча на той час вони були мало чисельними, бо батьки забороняли вступати. З’явилася посада старшої піонервожатої, бібліотекаря. Учителям доручали вести індивідуальний облік мало- та неписьменних з метою ліквідації цього явища серед населення. Учні 6-7 класів мали можливість переходити із денної у вечірню школу сільської молоді. У вечірній час проводилося навчання із допризовниками. У 1953 році були відкриті дитячі ясла, куди приймали різного віку дошкільнят, бо мами повинні були працювати у колгоспі, відпусток по догляду за дітьми тоді не було (фото 5).
Із 1955 по 1961 роки біля керма школи був Степасюк Яків Андрійович. При ньому було побудоване ще одне приміщення на три класні кімнати ( поряд із польським), закладено сад. Педколектив складався із 11-14 чоловік. Чисельність піонерів та комсомольців зросла. Проводився районний зліт піонерів, туристичні походи. Учням присвоювалися звання значкістів комплексу БГПО. Піонерська дружина організовувала шефство над дит’яслами. Між піонерськими загонами проводилися конкурси на кращого збирача чорних і кольорових металів, насіння плодових культур. У 1957 році було виявлено 40 неписьменних чоловік, за ними були закріплені педагоги. Працювало методоб’єднання вчителів початкових класів та класних керівників, діяли гуртки за інтересами. З 1959/1960 року школа стала восьмирічною, а вечірні школа сільської молоді – одинадцятирічною. Наступні шість років (з 1961 по 1967) школою керував Занічковський Володимир Вікторович. Чисельність членів педколективу – 12-15 чоловік. Навчання і далі двозмінне, бо місця не вистачало для всіх. Покращився навчально-виховний процес, на першому плані – боротьба з другорічництвом. Започатковано дитячий фестиваль мистецтв, оформлення піонерських куточків, роботу класних сан трійок, випуск стінгазет, сатиричної газети «На гачок», проведення предметних вечорів, шкільних і районних предметних олімпіад, змагання між класами з питань успішності, поведінки, учнівської ініціативи і творчості. Команда ЮДПД займала призові місця у районі серед восьмирічних шкіл. З нагоди державних свят за досягнуті успіхи у навчанні та позакласній роботі кращим учням оголошувалися подяки, вручалися цінні подарунки. Старшокласникам присвоювалися юнацькі розряди з лижного спорту, легкої атлетики, шашок, настільного тенісу. У 1966 році закрита Гумнищанська початкова школа, всі діти і вчителі перейшли у Перемильську восьмирічку. У 1966/1967 н. році призначення у нашу школу отримала Бойко Галина Іванівна, а її чоловік – партсекретар місцевого колгоспу ім. Карла Маркса. А наступного року Ярослав Юхимович, а ще через рік Галина Іванівна стали її керівниками. У 1970 році при школі побудовано нове приміщення майстерні та їдальню на 40 місць. Для дітей, крім чаю, організовано гаряче харчування. Розпочато створення бібліотечного фонду підручників для безкоштовного забезпечення ними учнів. У 1969/70 н.р. введена англійська мова, а хто вивчав німецьку, продовжував її освоювати. З 1970/71 н. року початкова школа стала трирічною. Галина Іванівна та Ярослав Юхимович багато уваги приділяли художній самодіяльності, організували хор, виступи дітей не лише на сцені місцевого будинку культури, а й клубу с. Гумнище. З метою допомоги місцевому господарству у зборі вирощених овочів організовували недільники, у яких брали участь учні та вчителі. Для молоді села з метою здобуття повної середньої освіти була організована робота заочної школи. Започатковано проведення бал-маскараду, виготовлення новорічних костюмів, відпрацювання навчальної практики влітку. З’явилися перші ТЗН (технічні засоби навчання), усі педагоги пройшли навчання і отримали посвідчення кінодемонстратора. Обладнано географічний майданчик необхідним інвентарем, заведено щоденник спостережень за погодою. У 1970/1971 н. році у школі 235 дітей, сформовано два перші класи (вперше за 20 років). Як бачимо, кількість школярів зростає, місця не вистачає, постійно двозмінне навчання. У 1972 році місцевий колгосп ім. Леніна віддав під приміщення школи два адміністративні двоповерхові будинки з централізованим водо- та теплопостачанням (котельня на тверде паливо), у яких обладнали 10 класних кімнат, учительську, кабінет директора, піонерську кімнату, бібліотеку, їдальню (фото 6,7)
Директором цієї школи було призначено молодого педагога Говорову Марію Василівну. Розпочато оформлення навчальних кабінетів. У 1972 році були запроваджені нормативи фізкультурного комплексу «Готов к труду и обороне СССР» (ГТО). Діти успішно складали нормативи і отримували значок ГТО. Із 2 квітня 1973 року школу очолив Гринчук Ярослав Васильович. Цього ж року було закладено яблуневий сад біля школи. Покращилася матеріальна база навчального закладу. 23

З ініціативи директора із дослідної станції, що у смт. Новий Яричів Львівської області, було завезено саджанці бірючини і посаджено біля школи живопліт.
За активну участь у зборі сільськогосподарської продукції, за допомогу місцевому колгоспу для 32 учнів 7-8 класів була організована екскурсія по маршруту Луцьк-Мінськ-Хатинь-Брест-Луцьк. Школярі – активні учасники районних олімпіад, спортивних змагань, туристичних походів, змагань по туристичному орієнтуванню, зльоту піонерів, зльоту юних слідопитів, юних книголюбів, змагань санітарних постів шкіл. Згідно вимог районного методичного кабінету два рази в тиждень у школі проводилися чотиригодинні заняття по 30 хв. із шестилітками. За кошти місцевого господарства, яке очолював Друзюк Андрій Савович, із Ківерцівського лісництва було завезено саджанці туї, форзиції, чорноплідної горобини, сосни і учні школи заклали алею, яка й по сьогодні милує око жителів села, гостей. З 1976 по 1984 рік директором школи був Козачок Степан Олексійович, який продовжував розпочаті справи його попередниками. Зростає кількісний (18-20 чол.) та якісний склад педагогічного колективу. 75-80 % учителів із вищою освітою. А ті, хто мав середню спеціальну, продовжував заочно навчатися у педвузі. Розпочато атестацію педагогів, вивчення їх передового педагогічного досвіду. У 1978 році у школі організували експериментальне навчання шестиліток, клас розмістили у дитсадку. Працівники школи – активні учасники заготівлі зеленої маси для виготовлення вітамінного борошна, що використовувалося у господарському тваринництві. 24

З метою прищеплення учням любові до сільськогосподарських професій і виховання у них навиків до праці при школі було створено виробниче об’єднання (наставник Гринчук Надія Федорівна). Основні його ланки: кролиководів, по вирощуванню капусти, квітникарів, по роботі на дослідних ділянках, по озелененню.
У 1981 році вперше було організовано роботу пришкільного табору на 30 чоловік. Учні школи здійснили поїздки у Москву, Ленінград. У 1983 році у школі був організований районний семінар завконсультпунктами Горохівської заочної середньої школи в рамках проведення Всесоюзного огляду «Кожному молодому трудівникові – середню освіту». Наш консультпункт був визнаний одним із кращих, його завідуюча Пасічник Г.І. нагороджена Почесною грамотою облвно. Педагоги школи – активні учасники художньої самодіяльності села, районного хору учителів, лектори первинної організації товариства «Знання». У 1983 році на кошти місцевого колгоспу імені Леніна було розпочато будівництво нової середньої школи на 320 учнівських місць. Кошторисна вартість приміщення становила більше 0,5 млн. карбованців. Понад 100 тисяч господарство виділило на обладнання. 

Перші вісім місяців були нелегкими для дирекції, всього колективу працівників. Потрібно було завезти меблі. За це з ентузіазмом взявся заступник з навчально-виховної роботи Я.В. Гринчук.
 
Крім навчально-виховного процесу, вчителям довелося опановувати і робітничі будівельні професії. Влітку всі, незважаючи на відпустки, працювали на будівництві, впорядкуванні території разом із техперсоналом, дітьми та їх батьками, щоб до нового навчального року приміщення було здано в експлуатацію. Натрудилися всі, зате переповненим радістю й надзвичайно урочистим було першовересневе свято 1984 року. День знань подарував учням, їх рідним, наставникам, усім перемильцям і жителям навколишніх сіл радість новосілля. Із першого дня роботи середньої школи педколектив невтомно працює над покращенням навчально-виховного процесу, матеріально-технічного забезпечення, над естетичним оформленням навчального закладу. Багатим на корисні справи був перший 1984/1985 навчальний рік. У художній майстерні м.Луцька виготовлено стенди і оформлено у школі кабінети біології, української мови, фізики, хімії, математики. На особливому контролі військово-патріотичне та трудове виховання школярів. Організовано збір експонатів для шкільних музеїв. 22 квітня 1985 року відкритий музей ім..В.І.Леніна, а напередодні Дня Перемоги – кімната бойової та трудової слави, у якій зібрано особисті документи, нагороди, фотографії, листи з фронту, газети, записані спогади ветеранів, оформлені експедиційними загонами альбоми на теми, пов’язані із Великою Вітчизняною війною. До 40-річчя Перемоги посаджено алею Слави із 40-а декоративних дерев. Із метою успішного виконання програми з обслуговуючої праці закуплено 5 швейних машин. Уроки приносили дітям задоволення. Під керівництвом Г.Г. Чернацької (Солтис) дівчатка шили навіть серветки та рушнички на замовлення швейної фабрики «Лучанка».
На уроках сільськогосподарської праці учні разом із Н.Ф.Гринчук працювали у теплиці, де вирощували кали, зелену цибулю, розсаду капусти, помідорів, квітів.

Біля школи-новобудови посаджено фруктові дерева, які плодоносять і сьогодні, живопліт із саджанців бірючини, вирощених дітьми під керівництвом учителів праці. Функціонувало підсобне господарство (2 свиней, 3 кролематки), яке було забезпечене кормами, вирощеними на шкільному городі. Під час літніх канікул старшокласники працювали на навчально-дослідних ділянках, на колгоспному зерноочисному складі, у цеху підсобних промислів ( виготовлення жіночих прикрас), на тваринницькій фермі. Активізувалася робота піонерської дружини ім..А.С.Макаренка, комсомольської організації, учкому.
Організовано роботу клубу вихідного дня, конкурс на кращого збирача металолому та макулатури. Стартувала Всесоюзна експедиція піонерів та школярів «Моя Батьківщина – СРСР». Команда школи – учасниця районного фіналу гри «Зірниця», туристичних змагань. 1988 року дев’ятикласниця Наталія Круль стала першим в історії школи переможцем районної та лауреатом обласної олімпіади з географії (вч. Н.В. Юзвик). Учні старших класів щоліта їздили на екскурсію у Ленінград (Санкт-Петербург), Москву.
У 1992 році з ініціативи працівників школи багато зроблено у плані естетичного оформлення класних кімнат, рекреацій, їдальні. За підготовку і проведення районного семінару директорів робота педколективу оцінена на «відмінно». У перші роки незалежності України з метою залучення дітей до вивчення історії українського народу, рідного села під керівництвом організатора позакласної та позашкільної роботи Г.І.Пасічник та учителя історії О.П.Друзюк розгорнута пошукова робота. Зібрано багато цікавих матеріалів, експонатів. Було створено куточок Історії села. На стендах інформація про Перемиль від найдавніших часів і до сьогодні. Художнє оформлення здійснив працівник школи В.К.Новосад. Із числа старшокласників підготовлено екскурсоводів.
Відкрито також кімнату народознавства, у якій на видному місці стародавні меблі сільської хати: ліжко, лавка, стіл, мисник, дитяча колиска на вервечках; колишні виробничі знаряддя і побутові речі: верстат, прядка, рублик, ціп, макітра, масниця, ґасова лампа, глечики, дерев’яні ночви та діжа для вимішування тіста; старовинні вишивки, ікони та одяг.
1994/1995 н. року організовано прискорене вивчення математики у 2-А класі (класовод О.Т.Юзькова). У березні 1995 року на високому рівні проведена презентація школи, чому передувала старанна підготовка. Оформлено методичний кабінет.

Із часу встановлення незалежності України не діяли ніякі дитячі організації. З ініціативи організатора дитячого колективу Л.О.Коцюби у 1995 році створена Дитяча Козацька республіка (ДКР) ім..Б.Хмельницького. Кожен курінь має куточок, прапор, девіз, носить ім’я козацького ватажка.
Засідання Козацької ради

З метою активізації роботи класних колективів започатковано презентацію класів, розроблено критерії оцінювання. Результативним був 1995/1996 н.рік для Н.В.Бляхарчук. Вона взяла участь і вийшла переможцем районного конкурсу «Вчитель року», а її вихованець Сергій Острей здобув перше місце у районній та друге в обласній олімпіаді з географії. Восени 1997 року учні та педагоги долучилися до відзначення 900-річчя с.Перемиль, взяли участь у концерті з нагоди ювілею. Виступ вокальної групи старшокласників

У школі створена чітка система виховної роботи. Діти – активні учасники руху учнівської молоді «Моя земля, земля моїх батьків», районної гри-подорожі «Люби і знай свій рідний край», туристсько-краєзнавчої експедиції «Краса і біль Волині», акції «Передаймо нащадкам наш скарб – рідну мову». Запроваджено громадський огляд знань у 4 класі. Перше десятиліття ХХІ століття – успішний період для колективу школярів та учителів школи. Досвід роботи заступника з виховної роботи Л.О.Коцюби з питань організації роботи ДКР був вивчений колегами з району, знайшов підтримку і поширення. 29

Започатковано проведення конкурсу «Козацькі забави». Систематизовано матеріал роботи «Школи-родини», оформлено Батьківську світлицю.
Четверо педагогів брали участь у районному конкурсі «Учитель року». Н.К.Душко та Л.П.Мазуркевич визнані лауреатами, а О.М.Денисюк та Л.І.Пасічник – переможцями та лауреатами обласного туру конкурсу. Учителі щороку представляють свої матеріали на районній виставці дидактичних та методичних досягнень «Творчі сходинки педагогів Горохівщини». Пожвавилась робота із здібними та обдарованими дітьми, позакласна робота з народознавства. У школі розроблена програма «Обдарована молодь». Учні залучаються до активного процесу навчання, самоосвіти, науково-дослідницької та пошукової роботи. Діють факультативи, гуртки, курси за вибором, старшокласники за бажанням відвідують міжшкільні факультативи з математики, хімії, іноземної мови. У плані розвитку природних та інтелектуальних нахилів підлітків школа співпрацює із позашкільними установами: музичною школою, Берестечківським будинком школяра, сільським народним домом «Просвіта». Активізувалася участь школярів у предметних олімпіадах. 11 учнів, здобувши перемогу в районі, були учасниками обласних. Тричі виходили на обласний рівень з інформатики брати Борис та Руслан Сопіжуки (вч. О.М.Пачковський). А Андрій Пасічник три роки поспіль – переможець районної та лауреат обласної олімпіади з історії (вч.О.М.Денисюк). Результативною є участь школярів у різноманітних позакласних та позашкільних заходах не лише районного, але й обласного рівнів. Щорічно наші вихованці демонструють відмінні та добрі результати у міжнародних конкурсах. Належна увага приділяється турботі про здоров’я дітей, спорту. Ранкова гімнастика, фізкультхвилинки на уроках, спортивні змагання між класами, реалізація шкільної програми «Здоров’я» дозволяють сформувати в учнів компетенції здорового способу життя.
Школярі – переможці зональних та районних спортивних змагань, учасники обласних з тенісу, легкої атлетики, баскетболу, волейболу (вч. О.Д.Денисюк).
Хороші результати у військово-патріотичній грі «Зірниця», на фізкультурно-патріотичному фестивалі «Нащадки козацької слави». Щороку при школі діє оздоровчий табір «Мрійник» із денним перебуванням. 

Крім того діти мають можливість відпочивати і в інших закладах Волині, всієї України, зокрема у Криму, в Карпатах, на узбережжі Чорного моря. Після «фосфорної» катастрофи на Львівщині у 2007 році 65 учнів із Перемиля побували у таборі «Орлятко», що у с.Сирники Луцького району. Діти працівників освіти за бажанням можуть відпочивати у «Супутнику», що на березі Світязя. Багато школярів оздоровлюються за кошти батьків.
Нагромаджено досвід з питань спільної діяльності школи та сім’ї. Батьківський актив – це опора дирекції, учителів. Батьки цікавляться життям школи, класів, співпереживають, допомагають матеріально та фізично вирішувати наболілі проблеми. Очолюють кНагромаджено досвід з питань спільної діяльності школи та сім’ї. Батьківський актив – це опора дирекції, учителів. Батьки цікавляться життям школи, класів, співпереживають, допомагають матеріально та фізично вирішувати наболілі проблеми. Очолюють комітет завжди ініціативні, творчі, активні омітет завжди ініціативні, творчі, активні батьки: А.М.Місюра, Н.Д.Маселко, Л.А.Лейбик, В.П.Максим’юк. У 2008/2009 навчальному році школа отримала автобус для підвезення дітей. На першовересневому святі його передав голова райдержадміністрації Л.О.Андрійчук.  
Цього ж навчального року було відкрито музей історії школи, у якому на стендах відтворено шлях навчального закладу від церковно-приходського до середнього, зібрано нагороди, зразки учнівської форми, інформацію про директорів, учителів-пенсіонерів, сьогоднішнє життя.
25 років – це порівняно невеликий проміжок часу у житті школи, але це теж історія. За цей період тричі виготовлялися штамп і печатка, бо змінювалися назви середнього навчального закладу: Перемильська середня школа, Перемильська
загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня с.Перемиль. У 1987 році котельня на тверде паливо була реконструйована у газову, а з 1998 року опалення стало автономним, у приміщенні теплиці обладнано свою котельню. 1990 року із трирічної та нульового класу початкова школа стала чотирирічною, а десятирічна середня – одинадцятирічною. Три рази мінялася і шкільна форма. Спочатку була коричневого кольору: для дівчаток плаття і фартух, а для хлопчиків – костюм.
У 90-х роках розпочався плавний перехід на аналогічну форму синього кольору. А у 2000 році наш навчальний заклад обрав форму бордового кольору. Для дівчаток запропоновано різні варіанти костюмів, сарафани.
Середня школа розпочала своє існування як радянський навчальний заклад із виробленою за десятки років системою навчання та виховання підростаючого покоління.
Проголошення у 1991 році незалежності України стало своєрідним містком між радянською та українською національними школами. Постала потреба мати свої символи. З тих пір на урочистостях звучить Гімн України. Процес оновлення охопив і освіту. З’явилися нові програми, підручники, предмети.
Позаду залишилися дитячі та молодіжні організації жовтенят, піонерів, комсомольців. На зміну їм прийшли козачата. Зміст роботи національної школи суверенної держави ґрунтується на засадах відродження.
Виходячи із можливостей, враховуючи побажання учнів та вчителів, із шестиденного школа перейшла на п’ятиденний робочий тиждень. У позитивну сторону змінилася і система оцінювання. Спочатку була традиційна п’ятибальна, а з 2000 року – дванадцятибальна, яка допомагає педагогам об’єктивніше оцінювати знання дітей. Сьогодення висуває перед педагогами важливе й невідкладне завдання – досягти нової якості навчання і виховання школярів, які могли б працювати в оновленому суспільстві. У зв’язку з цим виникає необхідність удосконалити традиційні методи навчання та широко впроваджувати інноваційні технології. Протягом 10 останніх років школа у числі кращих по підготовці до нового навчального року, за що колектив нагороджується грамотами та грошовими преміями. У 2010 році наш освітній заклад проатестований районним відділом освіти та науки з відзнакою. У ході районного огляду-перевірки нашу школу також визнано кращим навчальним закладом у проведенні благоустрою території. Школа у селі була і залишається освітнім, духовним та культурним центром. Дирекція та педколектив роблять усе для того, щоб учні здобували тут міцні знання, розвивали свої природні задатки, свято берегли і примножували славні традиції, зростали здоровими на радість батькам, були справжніми патріотами своєї держави.
 
 
Пошук

Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Архів записів

Друзі сайту